Історична довідка
Історія селища Печеніг, як і довколишніх сіл, сягає в дуже сиву давнину. З точки зору істориків, заселення нинішньої території розпочалося ще за часів Трипільської культури, близько 7000 літ тому. Точніше орієнтири дають археологічні дослідження, якими встановлено, що ще в ХІІ – ХІІІ тисячоліттях до нашої ери на території нинішнього села Кицівка було мезолітне поселення. В районі виявлені і палеолітні поселення Х тисячоліття до нашої ери, а це не виключає поселення і на місці нинішніх Печеніг.
Місцевість, на якій міститься селище Печеніги і довколишні села, зветься Печенізьким полем. Є здогадки, що тут наприкінці VІІІ на початку ІХ сторіч була одна із стоянок кочових племен печенігів і що від цього походить назва селища. «Печеніги», як назва народу, вперше згадується в Іпатівському літопису в 898 році.
Печеніги, як назва озера на території нинішньої громади, вперше згадується в жалуваних грамотах за 1599 і 1616 роки, коли ця місцевість була надана в користування Бєлгородському служивому Маслову "на прокорм", тобто в вигляді оплати за державну службу.
Печеніги, як населений пункт, вперше згадується в 1654 році. Назва "Печенізьке поле" регулярно згадується в письмових документах першої половини 17 століття.
Існує ще одна версія походження назви селища Печеніги. В давнину наші землі були степом, степ був покритий ковилою. Коли трава дозрівала, то з неї осипалося колюче насіння. Предки наші ходили босоніж, тож насіння кололо їм ноги, пекло – «пече ноги».
Третя версія походження назви селища: в південно-західній частині місцевості, неподалік гори Бубон ( Бубонистої гори ) знаходилось довге озеро зі звивистими берегами з назвою «Печеніги», яку отримало від назви одного з племен – печеніг, що в Х-ХІ століттях мало біля нього стоянку.
Михайло Грушевський у книзі «Історія України-Русі» дає свідчення про сіверян, які жили на правому березі Донця і були нашими безпосередніми попередниками.
Страшна татаро-монгольська навала зруйнувала не лише князівства Київської Русі, а й наш благословенний край. Край обезлюднів за часи панування Золотої Орди ( 1238 – 1430 роки ).
Селище Печеніги було засновано в 1646 році групою переселенців в кількості 205 людей. Прибули вони до нас із Опішні і за царським дозволом оселилися на широкій рівній місцевості, оточеній з півночі і заходу високим пагорбом, а зі сходу і півдня – рікою Сіверський Донець. По всій вірогідності, вони не були уродженцями Опішнянщини, а лише використовували її для тимчасового перебування під час своїх мандрів на схід до «слободи». Такий висновок напрошується із змісту грамоти чугуївського воєводи на ім`я царя Олексія Михайловича. В ній, зокрема, говориться, що переселенці під час допиту їх в Чугуєві в «распросной избе» говорили, що втікають від гоніння папістів (католиків) і що багато білорусів бажають перейти із литовської сторони під високу государеву руку. А прийшли переселенці із литовської сторони. Отаманом переселенців був Федотко Левонов. Прізвище його зовсім не українське, а білоруське.
Все стає на свої місця, якщо припустити, що переселенці вибули із Білорусії і Опішню використали як збірний пункт або пункт тимчасового перепочинку чи проживання.
В 1654 році в Печенігах поселяється нова група поселенців – 45 сімей, на чолі з Іваном Волошеніним. По всій вірогідності прибули вони з південно-західної України. На це вказує прізвище отамана – Волошенін, яке утворилося від слова «волох», так в ті часи називали нинішніх румун і молдаван, а також жителів прилеглих до території Валахії, нинішньої Румунії і Молдови, українців.
Ось ці дві групи переселенців і стали засновниками і першими жителями Печеніг і майбутньої Печеніжчини.
З розпадом Золотої Орди на окремі ханства, з появою ногайців, калмиків і кримських татар на південних просторах між Волгою і Дніпром, їхні безперервні напади на старожитні українські землі породили в світі величезну патріотичну силу – Запорізьке козацтво.
Головною небезпекою перших поселенців були кримські татари. Тому поселення закладалися у вигляді укріплених містечок.
В 1660 році збудований перший Преображенський храм.
В 1667 році міщани Печенізької слободи переписались в козаки.
В 1668 році в Печенігах відбулося повстання на чолі з Іваном Сірком, а 5 листопада 1670 року відбулася вирішальна битва-повстання під проводом Івана Кривошлика. Повстанці потерпіли поразку.
В 1685 році Печеніги ввійшли до складу Ізюмського полку.
У 1735 році козаки місцевих слобід були обернені у військових обивателів, а з 1817 року– у військових поселенців. Печеніги з довколишніми слободами входили до 5 поселенського округу до 1857 року. У 1857-1923 р.р. територія входила до Вовчанського повіту.
У 1923 році утворено Печенізький район. Внаслідок адміністративних реорганізацій в 1964 році район було ліквідовано, територія розподілена була між Великобурлуцьким, Шевченківським та Чугуївським районами.
За ініціативою місцевого населення в 1991 році район було відновлено, але в нових межах.
Пам’ятки історії:
Братських могил – 9; пам’ятних знаків – 3 (в с. П’ятницьке, с.Мартове та сел. Печеніги); будинок 1854 року, колишнього Новобєлгородського каторжного централу (краєзнавчий музей)– 1; могили – 2 (Зінченка Н.М., Героя Радянського Союзу в Печенігах; піонера-героя Павлика Піддбуного в с. Мартове).
Пам’ятники:
меморіальний комплекс, присвячений воїнам-афганцям (афганцям та чорнобильцям); пам’ятник художнику Г.Семирадському; пам’ятник письменнику, прозаїку, публіцисту, краєзнавцю, поету П.Василенку.
Пам’ятки археології:
Курганів всього 78шт.( поселення скіфський час – 1; кургани – 70 шт; Поселення -2 шт, Городище -1 шт; Могильник-1шт, Стоянка -1шт; Селище -2 шт.).
Є в Печенігах місце, де знаходять для себе щось цікаве, пізнавальне і дорослі, і діти, куди неодмінно приходять гості селища – це Краєзнавчий музей ім. Т.А. Суліми Печенізької селищної ради. Музей має декілька особливостей, поєднання яких надає йому рис унікальності. Він розмістився в історичній будівлі, що знаходиться на державному реєстрі, як пам`ятка історії збудована ще в 1854 році уланами. З 1869 року в ньому розміщався Ново-бєлгородський каторжний централ, в якому відбували покарання спочатку різні злочинці, пізніше політичні в’язні: Долгушин, Алексєєв, Мишкін….
Музей відвідують не тільки мешканці сусідніх районів та області, а й гості з регіонів України, ближнього зарубіжжя, Польші, Ізраїля, Лівана, Франції, Японії.
Мандруючи Печеніжчиною, ви замилуєтеся блакитною гладдю водосховища, його берегами, хвойними та листяним лісами, Свято-Преображенським храмом, дізнаєтесь про історію окремих будівель, пам`ятників, тощо.
Довідка підготовлена
Печенізьким Краєзнавчим музеєм ім. Т.А.Суліми
