Історична довідка

Дата: 16.02.2022 16:52
Кількість переглядів: 724

 Історія  селища  Печеніг,  як  і  довколишніх  сіл, сягає  в  дуже  сиву  давнину.  З  точки  зору  істориків,  заселення  нинішньої  території  розпочалося  ще  за  часів  Трипільської  культури,  близько  7000 літ  тому.  Точніше  орієнтири  дають  археологічні  дослідження, якими  встановлено, що  ще  в  ХІІ – ХІІІ тисячоліттях  до  нашої  ери  на  території  нинішнього  села  Кицівка  було  мезолітне  поселення.  В районі  виявлені   і  палеолітні  поселення   Х тисячоліття  до  нашої  ери,  а  це  не  виключає  поселення  і на  місці  нинішніх  Печеніг.

 

             Місцевість,  на  якій  міститься  селище  Печеніги  і довколишні  села,  зветься  Печенізьким  полем. Є  здогадки, що  тут  наприкінці  VІІІ на  початку  ІХ сторіч  була  одна  із  стоянок  кочових  племен  печенігів  і  що  від  цього  походить  назва  селища. «Печеніги», як назва народу, вперше згадується в Іпатівському літопису в 898 році.

 

Печеніги, як назва озера на території нинішньої громади, вперше згадується в жалуваних грамотах за 1599 і 1616 роки, коли ця місцевість була надана в користування Бєлгородському служивому Маслову "на прокорм", тобто в вигляді оплати за державну службу.

 

Печеніги, як населений пункт, вперше згадується в 1654 році. Назва "Печенізьке поле" регулярно згадується в письмових документах першої половини 17 століття.

 

             Існує  ще  одна  версія  походження  назви  селища  Печеніги.  В  давнину  наші  землі  були  степом,  степ  був  покритий  ковилою. Коли трава  дозрівала, то  з неї  осипалося колюче  насіння. Предки  наші  ходили  босоніж,  тож  насіння кололо  їм  ноги, пекло – «пече ноги».

 

             Третя  версія  походження  назви  селища: в південно-західній  частині  місцевості, неподалік  гори  Бубон ( Бубонистої гори )  знаходилось  довге  озеро  зі  звивистими  берегами з  назвою  «Печеніги», яку   отримало  від назви одного  з  племен – печеніг, що в  Х-ХІ століттях  мало  біля  нього  стоянку.    

                  

              Михайло  Грушевський  у  книзі  «Історія  України-Русі» дає  свідчення  про  сіверян, які  жили  на  правому  березі  Донця  і були  нашими  безпосередніми  попередниками.

 

              Страшна  татаро-монгольська  навала  зруйнувала  не  лише  князівства  Київської  Русі,  а  й  наш благословенний  край. Край  обезлюднів  за  часи  панування  Золотої  Орди ( 1238 – 1430 роки ).

              Селище  Печеніги  було  засновано  в  1646  році  групою  переселенців  в  кількості  205  людей. Прибули  вони  до  нас  із  Опішні і  за  царським  дозволом  оселилися   на  широкій  рівній  місцевості,  оточеній  з  півночі  і  заходу  високим  пагорбом,  а зі  сходу  і  півдня – рікою Сіверський  Донець.  По  всій  вірогідності,  вони  не  були  уродженцями  Опішнянщини,  а  лише  використовували  її  для  тимчасового  перебування  під  час  своїх  мандрів  на  схід до «слободи». Такий  висновок  напрошується  із  змісту  грамоти  чугуївського  воєводи  на  ім`я  царя  Олексія  Михайловича.  В  ній,  зокрема,  говориться,  що  переселенці під  час  допиту  їх  в  Чугуєві  в  «распросной    избе»  говорили,  що  втікають   від  гоніння  папістів  (католиків) і  що  багато  білорусів  бажають  перейти  із  литовської  сторони  під  високу  государеву  руку. А  прийшли  переселенці  із  литовської  сторони.  Отаманом  переселенців  був  Федотко  Левонов.  Прізвище  його  зовсім  не  українське,  а  білоруське.

 

                 Все  стає  на  свої  місця,  якщо  припустити,  що   переселенці  вибули із  Білорусії  і  Опішню  використали  як  збірний  пункт  або  пункт  тимчасового  перепочинку  чи  проживання.

 

                 В  1654 році  в  Печенігах  поселяється нова  група поселенців 45  сімей,  на  чолі  з  Іваном  Волошеніним.  По  всій  вірогідності  прибули  вони  з  південно-західної  України. На  це  вказує  прізвище  отамана – Волошенін, яке  утворилося  від  слова  «волох»,  так  в  ті  часи  називали  нинішніх  румун  і  молдаван,  а  також  жителів  прилеглих  до  території  Валахії,  нинішньої  Румунії  і  Молдови,  українців.

                  Ось  ці  дві  групи  переселенців  і  стали засновниками  і  першими  жителями  Печеніг  і  майбутньої  Печеніжчини.

 

                 З  розпадом  Золотої  Орди  на  окремі  ханства,  з  появою  ногайців,  калмиків  і  кримських  татар  на  південних просторах  між  Волгою  і  Дніпром,  їхні  безперервні  напади  на  старожитні українські  землі породили  в  світі  величезну  патріотичну  силу – Запорізьке  козацтво.

 

                  Головною небезпекою  перших  поселенців  були  кримські  татари. Тому  поселення  закладалися  у  вигляді  укріплених містечок.

 

                   В  1660  році  збудований   перший  Преображенський  храм.

 

                   В  1667 році  міщани  Печенізької слободи  переписались  в  козаки.

 

                   В  1668 році в Печенігах  відбулося  повстання  на  чолі  з  Іваном  Сірком,  а  5  листопада  1670  року  відбулася  вирішальна  битва-повстання  під  проводом  Івана  Кривошлика.  Повстанці  потерпіли  поразку.

 

                   В  1685  році   Печеніги  ввійшли до  складу Ізюмського  полку.

 

                  У 1735 році козаки місцевих слобід були обернені у військових обивателів, а з 1817 року– у військових поселенців. Печеніги з довколишніми слободами входили до 5 поселенського округу до 1857 року. У 1857-1923 р.р. територія входила до Вовчанського повіту.

 

                  У 1923 році утворено Печенізький район. Внаслідок адміністративних реорганізацій в 1964 році район було ліквідовано, територія розподілена була між Великобурлуцьким, Шевченківським та Чугуївським районами.

 

За ініціативою місцевого населення в 1991 році район було відновлено, але в нових межах.

 

Пам’ятки історії:

Братських могил – 9; пам’ятних знаків – 3 (в с. Пятницьке, с.Мартове та сел. Печеніги); будинок 1854 року, колишнього Новобєлгородського каторжного централу (краєзнавчий музей)– 1; могили – 2 (Зінченка Н.М., Героя Радянського Союзу в Печенігах; піонера-героя Павлика Піддбуного в с. Мартове).

 

Пам’ятники:

меморіальний комплекс, присвячений воїнам-афганцям (афганцям та чорнобильцям); пам’ятник художнику Г.Семирадському; пам’ятник письменнику, прозаїку, публіцисту, краєзнавцю, поету П.Василенку.

 

Пам’ятки археології:

Курганів всього 78шт.( поселення скіфський час – 1; кургани – 70 шт; Поселення -2 шт, Городище -1 шт; Могильник-1шт, Стоянка -1шт; Селище -2 шт.).

        Є в Печенігах місце, де знаходять для себе щось цікаве, пізнавальне і дорослі, і діти, куди неодмінно приходять гості селища – це Краєзнавчий музей ім. Т.А. Суліми Печенізької селищної ради. Музей має декілька особливостей, поєднання яких надає йому рис унікальності. Він розмістився в історичній будівлі, що знаходиться на державному реєстрі, як пам`ятка історії збудована ще в 1854 році уланами. З 1869 року в ньому розміщався Ново-бєлгородський  каторжний централ, в якому відбували покарання спочатку різні злочинці, пізніше політичні в’язні: Долгушин, Алексєєв, Мишкін….

     Музей відвідують не тільки мешканці сусідніх районів та області, а й гості з регіонів України, ближнього зарубіжжя, Польші, Ізраїля, Лівана, Франції, Японії.

 

        Мандруючи Печеніжчиною, ви замилуєтеся блакитною гладдю водосховища, його берегами, хвойними та листяним лісами, Свято-Преображенським храмом, дізнаєтесь про історію окремих будівель, пам`ятників, тощо. 

 

Довідка підготовлена

Печенізьким Краєзнавчим музеєм ім. Т.А.Суліми

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь